Числа Харона - Страница 16

Подався до північного крила університетської будівлі, де у своєму кабінеті на нього чекав всесвітньо відомий лінгвіст, професор Єжи Курилович.

Заремба голосно постукав і почув таке саме гучне «заходьте». Професор підвівся, привітався й занотував прізвище прибульця на якомусь клаптику паперу, кивнув головою й показав на крісло для відвідувачів, яке стояло біля столу, захаращеного картонними течками з поворозками. Ці течки займали майже всі полиці, лежали на книжках і стирчали звідусюди. Вони були вкриті шаром пилюки, з-під якої видніли химерні позначки, котрі не викликали в Заремби жодних асоціацій. І це страшенно дратувало поліцейського, болісно нагадуючи йому, що він повний невіглас, аби приходити до професора Куриловича й вислуховувати його експертні висновки. Єдину придатну для цього людину з поліції звільнили, і зараз ця особа перебуває в іншому крилі будівлі, демонструючи своє нове покликання.

— Я переклав цей текст, — озвався професор Курилович, помовчавши хвилинку. — Він написаний біблійною гебрайською. Оскільки, як вам відомо, пане аспіранте, гебрайський текст читається справа наліво, свій переклад я записав вертикально. Подивіться, — він зірвав цератову заслону, яка затуляла дошку. — Тут усе написано!

Заремба глянув на два стовпчики значків, закліпав очима й закашлявся від крейдяного пилу. Сягнув по штатника, аби переписати побачене. Подумки вилаявся й послинив олівець. Він не знав гебрайських літер і гадки не мав, як почати їх переписувати — з химерного дашка чи вигнутої ніжки? Це було відомо іншій людині, яка перебувала зовсім недалеко звідси й чітко та голосно аналізувала ямби й анапести.

Професор Курилович зосереджено вдивлявся у вікно, немов бажав назавжди закарбувати в пам’яті вигляд чудової кам’яниці Рогатина. Така поведінка не була чимось незвичайним. Славетний лінгвіст завжди дивився у вікно, перш ніж зробити якісь важливі висновки. Здавалося, що добре знайома картина допомагала йому правильно сформулювати думки.

— Не трудіться, — проказав мовознавець, угледівши безпомічні карлючки в Зарембиному записнику. — Усе це переписав від руки мій асистент, доктор Слушкевич. Довелося йому трохи поморочитися, до того ж, він не зрозумів діакритик голосних і приголосних, оскільки є передусім санскритологом, а не гебраїстом. Сподіваюся, його зусилля оцінять! А ось і письмова експертиза! Та не читайте її зараз! У ній те саме, що й там, — майже вигукнув він, кинувши в бік дошки. — Дивіться туди, я двічі не пояснюватиму.

Заремба полегшено зітхнув. Він страшенно зрадів, що йому не доведеться нічого переписувати, тому не образився навіть на сердитий тон вченого. Заширокий піджак, закороткі брюки іншого кольору, лиса, невелика голова, пенсне на глибоко посаджених очах і довгий, як у Піноккіо, ніс Куриловича — усе це викликало в Заремби добродушну усмішку. Він глянув на дошку, де видніло:

דםדרבןעיאויבאפםמותלבןשחרלאכויהולאחלי

דם кров

דרבן вістря

עי руїна

אויב ворог

אפס кінець

מות смерть

לבן для сина

שחר досвітньої зірниці

לאכויה не [є] плямою

ולאחלי і не [є] злом

— Це гебрайська мова, — професор кружляв навколо дошки в затісному кабінеті, піднімаючи ноги високо, мов лелека, — яка належить до групи семітських мов. Цією ж мовою багато століть тому написаний Старий Заповіт. Точнішого часу не вказую, бо різні книги Біблії виникали в різні епохи, наприклад, так звані історичні книги... Ну, гаразд, — він швидко глянув на Зарембу. — Не будемо тут бавитися у викладача, перейдемо до теми! Отже, гебрайська мова як жива донедавна використовувалася виключно в юдаїстичній літургії й лунала в синагогах, проте років із тридцять тому спостерігається її відродження в сіоністичному русі. Вона повинна стати мовою майбутньої жидівської держави! Але я знову втомлюю вас розмовами, які не мають нічого спільного з експертизою... Отож, ваш текст записаний у біблійному стилі, проте в такому вигляді в Старому Заповіті він не зустрічається. Окремі фрази, слова — так, але в цілому це не цитати з Біблії. Я перевірив це завдяки конкордансу Біблії. А ви знаєте, що це таке?

— Ні, — буркнув Заремба, який уже добряче нетерпеливився. — Але я й не мушу цього знати. Мені достатню факту, що цей текст не походить з Біблії. Зрештою, це мало чим допоможе слідству...

— Допомогло би більше, якби ви розповіли мені докладніше про розслідування, яке провадять панове поліція: У свою чергу, — професор закурив сигарету, не пригощаючи Заремби, — ви помітили, що зараз я несвідомо вжив дивну апозиційну колокацію «панове поліція»?

— Ну, що ж... — Заремба пригадав категоричну заборону розповідати про деталі слідства. — Ми лише просимо перекласти, а вже використаємо це самі...

— Слід додати, що цей напис може походити з іншого джерела. Кажучи «гебрайська мова», ми маємо на увазі передусім Старий Заповіт. Та не можна забувати, що цією мовою в давнину існувала багата рабинічна література, наприклад, мідраші. Чи ваші слова є цитатою із цієї літератури? Не знаю. Визначення їхнього походження перевищує мою компетенцію.

— А хто міг би мені в цьому допомогти?

— Рабин Пінхас Шацкер, пане. Це блискучий знавець післябіблійної літератури. І всі конкорданси він тримає в пам’яті, проте... Ви ж однаково не знаєте, що воно таке...

— Отже, — Заремба вдав, ніби не почув останніх професорових слів і зазирнув до своїх нотаток, — Цей напис явно не з Біблії... Але може походити з пізніших жидівських пам’яток, і я перевірю це в пана Шацкера... Якщо він заперечить таку можливість, і виявиться, що цей напис не є жодною біблійною цитатою, а зроблений він гебрайською, якою користується лише Старий Заповіт або сіоністи, залишається одне-єдине припущення: ці слова написав сіоніст, чи не так, пане професоре?