Числа Харона - Страница 30

— Назвемо його Гебраїстом, — Попельський розлив рештки горілки з маленької карафки й підніс її догори так, щоб це помітив офіціант, — бо лише гебрейська мова пов’язує ці вбивства, крім статі жертв. Що ще відомо про Лію Кох?

— Народилася на Ваговій у бідній багатодітній родині дрібного торгівця. Через п’ятнадцять років уперше з’явилася в нашій хроніці, — Заремба вибивав на картонній течці якийсь ритм. — 2 березня 1922 року її заарештували на конспіративній комуністичній квартирі, де вона займалася підривною діяльністю...

— Якою? — спантеличився Попельський. — Шльондра Желязного була комуністкою?

— Підривною, підривною, ти вірно розчув, — Заремба засміявся. — Вона там за ширмою приймала товаришів. Уяви собі, один друкує листівки, а другий трахає. Під час допиту сказала, цитую: «Таким чином я справила приємність п’ятьом більшовикам».

— Занадто вишукана фраза, як для неповнолітньої хвойди.

— Тоді вона отримала санітарну книжку, про рід занять повідомили батьків та Ізраїльський виховний будинок, де вона коротко мешкала. Про неї там були не найкращої думки: була нахабна, неслухняна й ображала інших вихованок. У нас про Лію Кох нічого не чутно було чотири роки. Тоді вона знову вигулькнула у зв’язку зі скаргою. Така собі Стефанія Корчинська, яка мешкала біля Підзамчого, пожалілася на сусіда, столяра Антонія Фриліха. Мовляв, з його вікна ночами долинали любовні стогони, які заважали мешканцям спати. Поліцейський з Бальонової пішов туди й застав у помешканні Фриліха дев’ятнадцятилітню Лію Кох. Він її суворо попередив, а Фриліхові довелося сплатити штраф, отак усі ці стогони припинилися.

— Любовні стогони? — замислено повторив Попельський.

Біля столика з’явився офіціант із новою двістіграмовою карафкою горілки й раковим супом та пиріжками із заварного тіста. Розставив тарелі перед чоловіками й подав їм накрохмалені серветки. Доки вони їх пов’язували на шиї, налив із супниці ополоником рожевий бульйон, а тоді, зачерпнувши сметани, забілив його.

— Спершу поїмо, — запропонував Попельський, — бо ще заллю юшкою експертизу.

— Смачного! — побажав офіціант, залишаючи їх самих.

Попельський відкусив гарячий пиріжок, і рот наповнився м’яким телячим мозком. Ложка бульйону надала цьому поєднанню солонуватого присмаку. Заплющив очі. Протягом двох останніх років він не їв нічого схожого.

Заремба налив по чарці.

— Твоє здоров’я, Едзю! Видужуй пошвидше!

— Дякую, брате!

Вихиливши чарку, Едвард проковтнув останнього пиріжка, а Заремба випив трохи газованої води.

— Ну, ти читай цю експертизу, а мені треба до пана Едзя, — Вільгельм підвівся й подався до бару.

Цій одній-єдиній людині Попельський пробачав зворот, який у Львові означав «піти до туалету». Витягнув експертизи професора Куриловича та рабина Шацкера. Обидва однаково переклали гебрайський напис, отриманий поліцією після вбивства Лії Кох.

שמשחבאשיחאדםאלהרוגויהיחגלחךדיהולויתן

Переклад був таким:

שמשחבא сонце сховалось

שיחאדם [був] плач людський

אלהרוג бог замордований

ויהיחג і свято настало

לחךדיה для піднебіння стерв’ятника

ולויתן і левіафана

Обоє експертів звернули увагу на останнє слово в цьому написі: לויתן, лвйтн, а після додавання голосних лів’ятан, «змій», яке було пізніше спотворене і в християнській та юдейській традиції почало означати якесь страховище, звідки недалеко до значення «сатана». Отож в обох гебрайських написах, отриманих після першого та другого вбивства — зробили висновок науковці — присутні якісь назви диявола. На цьому коментар рабина Шацкера закінчувався, натомість професор Єжи Курилович додав, що для написання другого повідомлення потрібні кращі знання гебрайської, аніж у першому випадку, де текст становив звичайний набір слів зі словника.

Повернувся Заремба. До їхнього столика вже наближався легким кроком офіціант із тацею. Перед Попельським з’явилася тарілка з язиками в сірому соусі й пюре із зеленого горошку та картоплі, а перед Вільгельмом — клопс із гречаною кашею у віночку з бурячків. Офіціант налив гостям по чарці й питально поглянув на другу спорожнілу карафку. Обоє ствердно кивнули. Кельнер пішов до бару, а друзі цокнулися й випили.

Охолоджена горілка м’яко попливла стравоходом Попельського, а її пекучий смак миттєво розчинився серед ароматів маринованого язика. Легенько запахло прянощами й лимоном. Два роки поспіль Едвард не споживав такої вечері. Сьогодні хотів нею натішитися, бо погані часи могли повернутися. Нині по обіді під час прогулянки з Ритою, стоячи на пагорбі Люблінської унії й дивлячись на кохане місто, він ухвалив важливе й непросте рішення, яке мало йому допомогти раз і назавжди покінчити з фінансовими проблемами.

— Послухай, Вілеку, — почав Попельський, — у мене до тебе серйозна справа.

— Певне, хочеш запитати про сатаністські секти, — Заремба глипнув з-над тарілки. — У Львові таких немає...

— Ні, я про інше...

— Про коментарі цих учених мужів?

— Ні, ними я займуся вночі, — Попельський настромив на виделку останній шматок язика й виклав на ньому пірамідку з горохово-картопляного пюре. — Посиджу трохи над цим, бо в мене виникла одна думка... Але я не про це...

— Ну, тоді скажи, брате, що воно за важлива справа.

— Зараз розповім, але не перебивай мене, бо я тут з тобою здурію, — Едвард усміхнувся, але враз споважнів і налив горілки до чарок. — Я прошу тебе переказати дещо Грабовському. Не втаємничуючи в це Коцовського. Якщо відмовишся, я не ображуся.