Числа Харона - Страница 65

Через годину жертва опинилася на секційному столі в морзі. Там детектив Попельський офіційно підтвердив особу померлого. Ним виявився математик і винахідник, доктор Леон Буйко, із яким Попельський розмовляв кілька днів тому у зв’язку з певним розслідуванням. Детектив працював для поліції як експерт у галузі філології та старожитних мов. Попельський підозрював Буйка в подвійному вбивстві ворожки Люби Байдикової та повії Лії Кох.

Розтин, проведений відомим у країні судовим медиком, доктором Іваном Підгірним, підтвердив, що смерть Буйка настала внаслідок того, що він «потонув у відпрацьованому мастилі. Встановлення години загибелі виявилося неможливим через стрімкий розклад тіла. Putrefactio fulminans був спричинений дуже високою температурою в непровітрюваній і щільно зачиненій мансарді, розташованій безпосередньо під бляшаним, розпеченим від літнього сонця, дахом».

Допит графа Бекерського після затримання швидко виявив мотив убивства, вчинення якого підозрюваний рішуче заперечував. Цим мотивом могла бути помста Леонові Буйкові за розголошення родинної таємниці, що могло несприятливо позначитися на політичній кар’єрі допитуваного Бекерського. Днем раніше, 16 липня 1930 року, у вечірньому додатку до львівської бульварної газети «Новий вік» з’явилася стаття Владислава Матуша, де вищеназваний журналіст, посилаючись на листа, отриманого від Леона Буйка, заявляє, що мати графа Юзефа Бекерського насправді є єврейкою і звалася колись Хая Лейбах. Слідчий суддя Станіслав Хцюк долучає згадану статтю до справи як доказ існування мотиву, після чого віддає наказ заарештувати Юзефа Бекерського, звинувативши його у вбивстві Леона Буйка через помсту.

Читачі можуть бути здивованими й запитати: «Хіба це якийсь незвичайний мотив?». Звичайно, слід із прикрістю визнати, що варварські антисемітські погляди існують у нашому суспільному житті, але чи настільки вони поширені, аби людину, названу євреєм або напівєвреєм, це настільки розлютило, щоб вона вбила свого викривача? Пересічна людина на таке не здатна, — ось, що я відповім на гадані запитання Читачів. — Звичайна людина може виявитися цілком байдужою до такого походження. Зате політичному діячеві, який збирався висувати свою кандидатуру до сейму за списком Національної партії (а граф Юзеф Бекерський саме це й планував!) його несподіване єврейське походження могло дощенту зруйнувати кар’єру!

Нижче наведу два істотні факти з біографії, які проливають світло на погляди Бекерського. Їх, не вагаючись, можна назвати проявами крайнього шовінізму й тваринного антисемітизму. У 1907 році на літературному гуртку польських студентів Казанського університету граф прочитав доповідь, у якій доводив, що будь-які прагнення поляками незалежності — це вигадки євреїв та масонів. Заздалегідь приречені на поразку, вони начебто мали на меті спровокувати імперію до застосування проти поляків терору та жорстоких репресій. Головним принципом польської політики, — переконував доповідач, — має стати ліквідація єврейського впливу, відмова від боротьби за незалежність і священний вічний союз із Росією на правах широкої автономії. Першу умову, — радив Бекерський, — можна втілити, ізолювавши всіх євреїв, які є царськими підданими, у спеціальних таборах або на виділених для цього територіях.

Доповідь було опубліковано у XVIII номері журналу «Казанский литературный вестник».

Власний антисемітизм Бекерський найжорстокіше довів не лише словом, а й ділом. У березні 1915 року він, як царський офіцер, керував єврейським погромом у Любачеві, під час якого відбулися неймовірно відразливі події, а саме групове зґвалтування двох єврейських жінок та чотирьох дівчаток. За цей вчинок його згідно вироку польового суду, що засідав під керівництвом командира III армії генерала Радка Димитрієва, перевели до штрафного гарнізону на Кавказі.

Та повернімося до процесу. Він розпочався 25 травня 1931 року, майже через рік після арешту обвинувачуваного. Таке відтермінування пояснювалося важкою хворобою серця Юзефа Бекерського, що унеможливило його перебування в слідчій в’язниці. Замість цього підозрюваний знаходився (звичайно, під поліційним наглядом) у комфортабельному помешканні в приватній клініці доктора Кароля Ісаковича.

Процес розпочався зі складання присяги всіма присяжними, потому слово взяв прокурор Влодзімєж Шумило, який коротко представив обвинувачення. Після цього до справи взявся адвокат Вацлав Бехтольд-Сморавинський. Він повністю зосередився на запереченні свідчень головного свідка, Едварда Попельського. Славетний захисник виголосив одну з найблискучіших промов, які мені довелося чути. Вона спиралася на парадоксі, яким не погордували б навіть Демосфен чи Цицерон. «Ваша честь, мій клієнт, — ораторствував він, вдивляючись у суддю чесними очима, — кар’єрист, який власну матір заховав від оточення, аби її єврейське походження не зруйнувало його планів та прагнень. Це людина, зіпсута війною, як багато з-поміж тих, хто на щодень стрічався зі смертю. Його ніяк не можна назвати кришталево-чистим, ні! Але це не він замордував Леона Буйка, а справа, яку розглядає наш незалежний суд, стосується саме цієї смерті. Мій славетний колега, прокурор Шумило, намагатиметься представити мого клієнта зрадником і дегенератом. Але його тут судять не за зраду чи порушення громадського порядку! Предметом розгляду незалежного суду й лави присяжних є вбивство Леона Буйка! Стверджую з усією відповідальністю, що мій клієнт цього вбивства не вчинив, його було в злочин підступно й безжально вплутано!»