Числа Харона - Страница 70

— Саме так.

Прокурор Шумило замовк і декілька разів пройшовся перед лавою для свідків. Було помітно, що він аналізує якийсь логічний зв’язок і збирається поставити вирішальне запитання. Його мовчанка тримала присутніх у напрузі.

Вйонцек стояв непорушно і з гідністю, проте задуха в залі, здавалося, дошкуляла і йому. Чотири шрами на його обличчі налилися кров’ю й виразно виділялися на тлі блідих щік.

— Обвинувачуваний розпорядився пригостити журналістів хлібним квасом, — Шумило заговорив, коли присяжні почали нервово вовтузитися на стільцях, — перед тим, як прочитав повідомлення, чи потому?

— Після того.

— Отже, прочитане не надто його вразило, як ви гадаєте?

— Не знаю, не розумію вашого запитання, пане прокуроре, — Вйонцек уперше відпустив вилогу піджака й поклав праву руку поряд із лівою.

— Бо коли б це його вразило, він, певне, не подумав би про таку дрібницю, як напій для журналістів, котрих він міг сприймати як ворогів, правда? Якби він був обурений повідомленням, точніше кажучи, шантажем Буйка, то негайно вибіг би з дому, не зважаючи на те, чи комусь хочеться пити, чи ні! Що ви на це скажете?

— Я з вами згоден, — відповів Вйонцек.

— Отож, коли припустити, що граф Бекерський винен у вбивстві, — прокурор звернувся до присяжних, — можна було б сказати, що він вийшов з наміром його вчинити, будучи абсолютно холоднокровним. Із цілковитим спокоєм поїхав до Львова, щоб убити Буйка, не забувши спершу пригостити журналістів хлібним квасом. Шановні присяжні, цей спокій може свідчити лише про одне — зумисне планування вбивства!

Шумило сів, показуючи цим, що закінчив допит свідка.

— Veto! — вигукнув меценас Бехтольд Моравинський. — Цей висновок a posteriori логічно безпідставний. Мій знаменитий колега робить висновок на підставі того, що повинно бути лише кінцевим висновком! Адже це замкнене коло!

— Відхиляю, — суддя Книпа перевів подих. — Обвинувач лише намагається відтворити обставини, за яких міг бути вчинений злочин. Тепер свідок у вашому розпорядженні.

Адвокат підійшов до Станіслава Вйонцека й зазирнув йому глибоко в очі.

— Чи не могли б ви сказати, звідки ці шрами на вашому обличчі?

— Моя законна дружина колись подряпала мене під час подружньої сварки.

Збентежений цим запитанням, камердинер трохи занепокоївся. Втратив свою військову виправку й лаконічність висловлювання, додавши зайві слова «законна» й «подружньої».

— Ви можете сказати, чого стосувалася ця сварка?

— Це подружня таємниця.

— Ну, гаразд, — адвокат Бехтольд-Сморавинський усміхнувся. — Пробачте, я не втручатимусь у подружнє життя свідка через якусь там звичайнісіньку цікавість. Запитую лише задля успіху нашої справи. Мушу повідомити свідка, що я володію письмовою експертизою судового лікаря, одного з найкращих фахівців у своїй галузі, доктора Івана Підгірного, який, пригадайте, з вашої згоди оглянув рани під час допиту в поліції. Так-от, доктор Підгірний уважає, що ці рани виглядають як сліди від ударів вузьким гострим предметом, наприклад шпіцрутеном. Як ви можете пояснити слова доктора?

— Нігті моєї дружини довгі й гострі.

— Вам коли-небудь доводилося бачити шпіцрутен обвинувачуваного?

— Так.

— Ви бачили, як він бив ним інших?

— Так.

— Він бив ним своїх слуг?

— Так.

— Кого, наприклад?

— Кухарчука, покоївку, конюха...

— А вас він ніколи не бив?

— Ні.

— Ваша честь, — адвокат демонстративно відвернувся від допитуваного й театральним жестом поправив тогу, — я припускаю, що зізнання свідка, який прагне помотатися за знівечене шпіцрутеном обличчя, є доволі сумнівними. Мотиву помсти свідок не бажає підтвердити, керуючись особистою гідністю, такою помітною в його поведінці й поставі.

Потому, як адвокат заявив, що не має більше запитань, Станіслав Вйонцек зійшов з подіуму й сів на своєму місці в залі. На вилозі його піджака видніла пляма від спітнілої долоні.

XVI

Камердинер Станіслав Вйонцек народився в Козовій у Бережанському повіті в заможній селянській родині. Його батько, Казимир Вйонцек, був одним з небагатьох Письменних у своєму оточенні, а його основним читанням була Біблія. Він знав її напам’ять і постійно прищеплював своїм численним дітям біблійну мораль.

Навчання премудростей Святого письма відбувалося щонеділі після служби Божої й розпочиналася з того, що дітлахи хором декламували десять заповідей. Особливої ваги батько надавав заповіді «Шануй свого батька та матір свою», а також «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого». Казимир Вйонцек уважав, що решта заповідей стосується більш зрілого віку й не повинна цікавити його нащадків. Проте ці дві батько детально обговорював, ілюструючи їх прикладами з повсякденного життя Козової та околиць.

Старий Вйонцек був би, певне, добрим катехитом, якби не надмірна педантичність. Він вимагав від дітей безпомильного цитування Біблії, а у випадку якихось перекручень негайно сягав за шкіряний пасок, «дисципліну». Робив він це занадто часто, а помилки в наведених цитатах із жорстоким перебільшенням називав «брехнею». Через таку батьківську поведінку в малого Стася та його братів і сестер виробився наступний асоціативний процес: я збрехав, отже страждаю від паска.

Ця згадка про біль від батьківської «дисципліни» останнім часом переслідувала Станіслава Вйонцека постійно. Так було й зараз, коли він дивився на викликаного прокурором Едварда Попельського. Слухав його відповіді, проте не звертав на них уваги, ба більше, вони взагалі не долинали до його вух, у яких лунав батьківський крик: «Ти збрехав, що пан граф спершу прочитав твої нотатки, а потім наказав хлібним квасом пригостити втомлених прибульців, усе було навпаки, спершу напоїв спраглих, а потім читав. Ти збрехав, тому страждатимеш тепер!».