Числа Харона - Страница 25

Заремба відірвав руку товариша від нар і вправно встромив голку у вену, яка помітно пульсувала під шкірою передпліччя. За хвилину Попельський забув про біль спини й носа.

— Знаєш, учора ти грюкав у двері комендатури й наказував черговому принести документи якоїсь важливої справи, яку ти начебто провадиш...

— Справді, щось таке пригадую, — невиразно буркнув Попельський.

— Ти хотів вести справу? Ну, брате, ти її маєш! — Заремба кинув на нари картонну течку. — Справа надзвичайно важлива. Вбивство ворожки Люби Байдикової.

Попельський підхопився на нарах, тоді всівся з течкою в руках. Зосереджений і серйозний, він справляв враження людини, яку на мить відволікли від службових обов’язків. Едвард читав, мовби сидів у себе в кабінеті, а не прокинулася в арештантській камері, брутально побитий, а зараз — зболілий і мало не смертельно отруєний.

— Хто тебе так побив, Едзю? — Вільгельм вийняв з портфеля термос і налив кави до кришечки. — Ось, пий! Кому ж ти все розповіси, як не мені?

— Відповідь ти знаєш... Я вже тобі розказував, коли ти до мене приходив... — Попельський продовжував читати.

— Ти міг брехати не тому, що тобі боліло, а радше через те, що кузина не відходила від твого ліжка. Що ти був п’яний і потрапив під екіпаж у Рогатині? Ось, що ти казав... Але я в це не вірю. Тримай, випий трохи, а потім розповідай правду. Я хочу її знати не як поліцейський, а як твій друг...

— Граф Бекерський із трьома москалями, — недужий сьорбнув кави й відклав папери. — Це трапилося в Стратині... І запам’ятай, Вілеку, я їх сам притягну до відповідальності... Сам, розумієш? Я можу тобі довіряти?

— Не сам, а зі мною, — Заремба прикурив дві сигарети й одну з них тицьнув у вуста Попельському. — Невдовзі ми знатимемо про цього графа все, що тільки можливо. А тепер ad rem, Едзю. Віднині ти працюєш експертом поліції в справі вбивства Люби Байдикової. На твої послуги вже є угода, а на ній — підпис Коцовського.

— Жартуєш? — Попельський обурено виплюнув сигарету, хоча ледве встиг затягнутися. — Ти що, кепкуєш з мене?

— Дивися сюди! — Заремба простягнув йому іншу течку.

Це була персональна справа Едварда Попельського.

— Як сталося, що Коцовський погодився? — Свіжоспечений експерт дивився на угоду, підписану начальником Слідчого відділу й не вірив власним очам. — Та ж цей гад ладен втопити мене в ложці води!

— Довелося, — повагом відказав Заремба. — Сьогодні на світанку сталося ще одне вбивство... Схоже на попереднє, саме для лінгвіста й поліцейського. Убили молоду жінку. А в скриньці для анонімних листів знову маємо гебрайський текст. Знаєш когось, хто крім тебе міг би цим зайнятися? Комендант Грабовський теж не знав нікого, тому за моєю скромною порадою віддав Коцовському відповідний наказ.

— Де знайшли тіло?

— На Задвужанській.

Число блудниці

Немає жодного сумніву, що головні поступи в математиці відбувалися лише тоді, коли обдарований математично розум інтенсивно й надовго зосереджувався над проблемою пошуку відповідної форми в хаосі інформації, яку несуть окремі приклади.

Лінн Артур Стін, Математика сьогодні

І

Звичайному перехожому, що прямував широким тротуаром величної вулиці Леона Сапєги, знадобилося би принаймні чверть години, аби дістатися з комендатури на Лонцького на вулицю Задвужанську. Попельський подолав цей шлях за вісім хвилин. На щастя для світлочутливого епілептика, який учора десь загубив свої темні окуляри, сонця нині не було; проте навіть якби воно небезпечно сяяло, він однаково цим би не переймався, бо зараз його ніщо не цікавило.

Вбраний був у штани, на яких відбилися сліди підошов і плями від гнилих помідорів зі смітника, та в старий Зарембин френч, що милосердно прикривав зім’яту сорочку й піджака з надірваним рукавом. Але стан одягу теж його більше не цікавив. Так само, як перебитий ніс і біль спини, який пульсував уздовж хребта, незважаючи на укол морфію. Його розум не переймався нічим, що не було пов’язане з Ренатою Шперлінг, яка вчора в кнайпі Гутмана винайняла візника на вулицю Задвужанську.

— Слухай-но, Едзю, — відсапувався Заремба, ледве встигаючи за товаришем, — я розумію, що ця угода з Коцовським для тебе не надто гарна, бо платню ти отримаєш лише після закінчення справи. Я знаю, але можу позичити тобі трохи грошей... Найкраще буде, якщо ти підеш до сина Люби Байдикової, бо він не довіряє поліції й винайме тебе як приватного детектива. Він дуже багатий і добре тобі заплатить! Та чекай-бо, до ясної холери! Ну що за божевільний!

Останні слова Заремба вимовив уже з помітним роздратуванням, зупиняючись на півдороги біля перукарні Костиновича. Там перевів подих, закурив сигарету й подався за Попельським, що вже загубився десь між студентами політехніки, котрі простували до своєї Alma Mater.

Попельський саме звертав на Задвужанську. Він уже проминув один провулок і, не дійшовши до Грюнвальдської, угледів великий натовп. Люди юрмилися в простінку між кам’яницями під номерами 17 та 19, що провадив на подвір’я, де стояли смітниці. Але зайти туди було неможливо, бо біля них бовваніло троє поліцейських. З боку Грюнвальдської вхід унеможливлювала масивна стіна із залізними ворітцями, біля яких стояв лише один страж закону. Попельський спробував забігти на подвір’я просто із Задвужанської. Його перепинив поліцейський у мундирі з арабською шісткою на комірі, облямованому двома срібними галунами.