Числа Харона - Страница 41

Позаяк візник страшенно хотів дізнатися, що могло перелякати його пасажирку, він зупинився дуже неохоче. Екіпаж стояв на розі Янівської й Клепарівської біля шинку, про який весь Львів співав пісеньки.

Попельський розрахувався, схопив валізу, простягнув руку Ренаті й провів її до будинку, де на третьому поверсі знаходилося помешкання Юліуша Шанявського.

Між поверхами Попельський зупинився. Хотів розповісти Ренаті правду про призначення квартири саме зараз, прошепотіти їй це на вухо в темряві й зблизька, щоб бодай на мить відчути тепло її тіла, її подих на своїх вустах. Почувався, наче сатир, який крадькома торкається гладенької жіночої шкіри або тростиною піднімає поділ дівочих суконь.

— Пан Шанявський, — шепотів він, насолоджуючись її близькістю, — у цій квартирі влаштовує собі побачення. Вона й служить йому виключно для цього. Тож прошу вас не лякатися, якщо випадково побачите не зовсім одягненого мужчину!

— Дякую за пересторогу, — Рената зціпила зуби. — Якось доведеться це стерпіти.

Попельський не міг продовжувати стояти так близько від Ренати, щоб не викликати в неї підозри, наче він збирається втілити свої ниці плани, ж це було в кнайпі Гутмана. Зупинився перед дверима й вистукав на них «Марш Радецького».

Балетмейстер відчинив двері не відразу. Був одягнений у білий пікейний халат з великим трикутним вирізом, який оголював його торс майже до пупка. На шиї подзенькували три золоті медальйони.

— Слуга покірний, пане комісаре, — озвався Шанявський, вклонився до пояса, меланхолійно всміхнувся й пішов углиб квартири. З однієї кімнати долітало гучне хропіння й запах парфумів. Балетмейстер збирався зникнути серед цих ароматів, але Попельський зупинив його.

— У мене виняткова ситуація, маестро, — сказав він. — Ця пані поживе декілька днів у маленькій кімнаті з вікнами на вулицю. І будь ласка, не наражайте її на зустрічі з напіводягненими чоловіками!

— Servus tuus, domine Eduarde, — Шанявський схилився майже до землі, а його медальйони тихенько дзенькнули. — Пані буде тут безпечно, мов у мами! А що трапилося з вашим шляхетним обличчям, пане комісаре?

— Не сподобалося декому.

— О, мені добре відома ця ганебна відсутність смаку, — Шанявський торкнувся ямки на своїй голові.

Попельський підняв капелюха, але цьому жестові було далеко до вишуканості, якою його щойно обдарував маестро. Рушив уперед, увійшов до згаданої кімнати, поставив валізку на підлозі й запросив Ренату досередини. Дівчина опинилася у вузькому приміщенні, умебльованому лише ліжком, столиком і ширмою. Рената сіла, спершись ліктями на коліна і закривши обличчя долонями.

— Зараз я принесу вам щось попоїсти, — Попельський витер спітніле чоло. — Ви ж бо не снідали. За кілька хвилин відчинять поблизький шинок.

Рената не відповіла.

— Будете яєшню? Мабуть, у них нічого кращого немає. У маестро запевне знайдеться кав’яр і шампанське, але це справді негоже, щоб я нишпорив у його комірчині...

Рената не озивалася.

Попельський подумки проклинав тирана у своїх штанях, котрий штовхав його до цієї жінки. Він не міг йому опиратися. Важко сів поруч із Ренатою й обняв її. Давно не відчував такого напруження. Губами торкнувся її тонкої ключиці. Очікував пекучого ляпаса. Замість цього її долоня погладила його потилицю. Пріап цілковито заволодів Попельським.

Ґудзики відстрибували від стін, коли Рената Шперлінг розривала на ньому сорочку. Її анітрохи не збентежив голий чоловічий торс, навпаки, вони припала щокою й вустами до його широких грудей. Не соромилася денного світла. Не відводила погляду, вивільняючи свої перса з бюстгальтера й швиденько скручуючи на стегнах підв’язки. За кілька хвилин Едвард Попельський зрозумів, що збентежити Ренату Шперлінг не так уже й легко.

XII

Жоден з еротичних спогадів, яких чимало зібралося в житті сорокачотирирічного Попельського, не міг зрівнятися з досвідом цього ранку. Якби він забажав виразити це мовою математики, то сказав би, сильно спрощуючи, що його життя раптово змінилося — з якоїсь періодичної функції, синусоїди з невеликою амплітудою воно перетворилося на швидко зростаючу експоненціальну функцію. Що замість перебування серед малопомітних коливань, його життя раптом досягло якогось максимуму, про який він досі гадки не мав.

Проте, коли коханці почали скидати із себе одяг, Попельський зовсім забув про математику. Швидке, уривчасте дихання, смак тіла Ренати Шперлінг не дозволили йому аналізувати різкі рухи, які могли порівнюватися із протилежними векторами, ані зосередитися на системі координат її стегон та свого тулуба. А коли вони нарешті віднайшли ці незнані місця, досі так старанно приховані під вбранням, Попельський забув про існування всього світу, який він знову відкривав завдяки доторкам.

Досі в ліжку володарем був він. Міг собі це дозволити, оскільки воно не було подружнім ложем, де не обходяться без певних компромісів, а готельним номером або салон-вагоном, де він оволодівав такими жінками, яким не мусив підкорятися, зате вони робили все, за що він їм платив. У перші хвилини його приголомшила нетерплячість і самостійність партнерки, яка, шукаючи більшої чуттєвості, спрагло кидалася на нього, притягала або відштовхувала й хрипко наказувала, вкладаючи їхні з’єднані тіла в усе нові положення під змінними кутами. Це була гімнастика Ерота, тілесні комбінації, виконувати які вона його примушувала. Це вона розпоряджалася. Ця жінка, яка зовсім недавно сиділа перед ним у скромній сукенці, потупивши оченята й стиснувши коліна, перетворилася на еротичного диктатора. Він не опирався. Прагнув цієї диктатури.