Числа Харона - Страница 46

— Тим більше, що обидва вчителі математики, яких ми знайшли на Задвужанській, — Грабський підхопив начальникові слова й собі глянув на стелю, — це фальшивий слід. У них беззаперечне алібі...

— Як ви їх шукали? — поцікавився Попельський.

— Опитали всіх дорослих чоловіків, які мешкають на цій вулиці, — пояснив Заремба. — Спершу відокремили людей з освітою від неосвічених. Тоді приходили до перших і оглядали помешкання, шукаючи математичних книжок або нотаток. Знайшли двох добродіїв. Обидва — вчителі в загальноосвітніх школах. Обидва мали алібі, яке ми перевірили. Немає причин їх підозрювати...

— Якби ми знали наступну матрицю, — голосно роздумував Коцовський, не звертаючи уваги на висновки свого підлеглого, — ми могли б захистити людину, чиє ім’я зашифроване цими гебрайськими літерами...

— Ні, — перебив його Попельський, — спершу ми виставили б її як принаду...

— Ви що, здуріли? — Коцовський підвівся з-за столу й гримнув по ньому кулаками. — Ви що, жартуєте? Що це за методи? Яку принаду? Ми поліція, а не бандити, які ладні ризикувати життям порядних громадян! Нагадую: ви лише експерт, щоправда, хороший експерт, але від поліційної роботи тримайтеся подалі!

— Пане начальнику, — засичав Попельський, — я ще не закінчив говорити. Мені відомо, як знайти наступну жертву.

II

— Ви все сказали, любий пане? — запитав Коцовський.

Питання було зайвим, бо все вказувало на те, що десятихвилинне пояснення завершено — доповідач важко відсапувався, покинувши під дошкою указку, а тоді закасав рукави сорочки й сів біля столу.

— Так, я закінчив.

Попельський збрехав. Він не сказав усього. Терпляче чекав хвилини, коли можна буде продемонструвати найважливіший аргумент, підказаний нині рабином Шацкером. Спокійно очікував миті, коли роз’юшений начальник нарешті накричиться й викине із себе всю лють, про яку свідчило оте звертання «любий пане», коли чітко скаже, що його припущення — це божевільна маячня, а тоді подивиться на підлеглих переможним поглядом, сподіваючись схвалення. І тоді він, Попельський, завдасть останнього удару, глузливо розсміється шефові в обличчя, а потім підстрибом, як юний герой, помчить до помешкання Шанявського, де на нього чекатиме молода коханка з алебастровою шкірою й набубнявілими грудьми. І тоді відтворить тріумф над Коцовським у любовній пантомімі, насолоджуючись пружністю своїх м’язів і податливістю жіночого тіла. А потому засне міцним сном звитяжця на гладенькому білому животі коханої.

— Любий пане, я здогадуюся, що цей напис, про який ви ще нічого не сказали, — Коцовський кивнув на дошку, — показує, що ми отримаємо число 68, коли полічимо всі гебрайські приголосні в прізвищах жертв.

Крім того, ви стверджуєте, що вбивця обирає свої жертви, керуючись цим числом в їхніх прізвищах та якоюсь вадою характеру, наприклад: неохайністю, хворобою і так далі. Якщо погоджуватися з вашою експертизою, pardon, радше експертизою рабина Шацкера...

— Перепрошую, пане начальнику, — утрутився Кацнельсон, — матриці й координати значущих літер відкрив комісар Попельський, а не рабин...

— О так, справді, прошу пробачення, — начальник схилився перед Попельським у блазенському поклоні, а тоді розгнівано глянув на молодого аспіранта. — Нагадую вам, що пана експерта вже було позбавлено поліційного звання!

Запала тиша. Муха вилетіла у відчинене вікно. Сумирні погляди лебедів, які оточували Ісусика на олеографії, видавалися Попельському знущальними. Грабський сплів долоні на чималому череві й робив млинка великими пальцями. Заремба примружив очі, Кацнельсон пожадливо затягнувся сигаретою й кружляв довкола дошки, уважно придивляючись до магічних квадратів, а Коцовський нотував щось у зошиті.

— Подивіться, любий пане експерте, — начальник підсунув Попельському під носа якийсь запис. — Бачите? Я виписав тут наші прізвища, і виявляється, що одне з них складається із семи літер — Заремба, одне з дев’яти — Грабський, два з десяти — Коцовський і Кацнельсон й одне найдовше з одинадцяти — Попельський.

Уявімо, наприклад, що двох із нас, приміром, мене й аспіранта Кацнельсона, замордує один і той самий убивця! І тоді якийсь розумник, блискучий експерт, зробить висновок: злочинець убиває людей, чиї прізвища складаються з десяти літер. Чудово! — він сплеснув у долоні. — Розшукуймо всіх львів’ян із прізвищами з десяти букв! Киньте, шановні поліцейські, усі ваші справи, сідайте в архівах і нотуйте ці прізвища, а коли випишете їх тисячі, то прохайте колег з інших воєводств, аби вони вам допомогли, а тоді спільними зусиллями захищайте цей натовп, або ж, як радить наш шановний експерт, виставте їх усіх як принаду! Цього ви вимагаєте, га, розумнику? Щоб поліція була аморальною й ризикувала життям невинних людей! Е, ні!

— Не така це вже й Сізіфова праця, — Попельський не міг позбутися поблажливого тону. — По-перше, таких людей небагато. Гематрія більшості імен та прізвищ перевищує 100, і вже тим більше 68, це я перевірив нині за телефонним довідником! Зверніть увагу, що імена й прізвища обох замордованих жінок короткі й містять спільні літери! По-друге, я міг би з вами погодитися, якби, наприклад, у прізвищах Коцовський і Кацнельсон було щось закодоване, якась важлива інформація, яка стосувалася б пана начальника й пана аспіранта...

— А хіба це не так? — Коцовський тріумфував. — Підкреслюю — випадково! Моє прізвище містить слово «коц», а прізвище вашого колишнього колеги — «сон». А тоді виявиться, що хтось із моїх предків, приміром, робив коци, а найулюбленіше заняття пана Кацнельсона — якраз спання! От вам і готовий висновок: злочинець убиває людей, чиї прізвища складаються з десяти літер, які роблять коци або полюбляють довго спати! Пане, пане, — Коцовський глузливо всміхнувся, — ваші експертизи не варті й шеляга!