Між пальцями залишилися окремі видерті волосини. Підійшов до раковини й вимив руки під краном, а Буйко продовжував лежати обличчям на столі й тихо стогнав, схопившись обіруч за голову. Струмочок крові з його розбитого носа наближався до аркушів і розкритої Біблії.
Попельський відсунув книгу, а три магічні квадрати поклав до конверта, знайденого в шухляді. Зробив це обережно, щоб не затерти відбитків пальців злочинця. Тоді надяг сорочку на поранену спину.
— Ходімо! — мовив, застібаючи ґудзики. — Краще надягни штани й холоші заправ у шкарпетки. Неприємно, коли таргани й павуки лоскочуть лапками голу шкіру.
— Такі самісінькі магічні квадрати Лії Кох і Люби Байдикової є ще в декого, не лише в мене, — Буйко зітхнув, втягуючи кров, що скапувала з носа. — Він теж математик. Ото справжній збоченець! Я вчився з ним разом у Казані...
— Щось я вас не пригадую, — буркнув граф Юзеф Бекерський. — Алє, може, ви ходили лише на деякі лекції?
— Я відвідував усі, — Буйко поклав ногу на ногу, — і пам’ятаю вас дуже добре. Наприклад, ви один з небагатьох не користувалися, папером при підрахунках.
У вітальні палацу в Стратині панував напівморок, у якому обриси предметів ставали нечіткими. Рамена люстр із вишуканими оздобами й завитками, що висіли між вікнами, зливалися в однакові еліпси, шкіряні крісла скидалися на величезні брили, а обличчя предків, зображених на портретах, нагадували бліді плями.
Бекерський відпив трохи вина з келиха, а тоді встав і сперся на плечі двох бородатих чоловіків у мундирах царської армії.
— Ти кажеш, що я брешу, волоцюго? — засичав він.
— Пригадую також, — не отримавши жодного почастунку, Буйко не знав, де руки подіти, — що ви були жорстоким, вас ненавиділи всі казанські шльондри. Цікаво мені, чи про це відомо вашим друзям з Національної партії.
— Тебе зате любили, — усміхнувся Бекерський. — Пам’ятаєш, як на останньому курсі нас навчали битися врукопаш та інших премудростей? Мені тоді розповідали, що ти вкрав батога зі стайні, а тоді прохав якусь власницю борделю шмагати себе ним по спині. Погуляв ти тоді, ой, погуляв! Полюбляв ти це діло, голубчику. Сашо! Дай-но шампанського для мого товариша з університету! Вип’ємо, а тоді мушу з тобою попрощатися, соловейку! У мене купа роботи.
— Дайте мені п’ятнадцять хвилин, — Буйко ледь здригнувся, коли із шампанського вилетів корок. — Тим більше, що я збирався запропонувати шановному колезі те, від чого ви відчуєте себе богом...
— Я часто себе почуваю богом, особливо тоді, коли збираю з моїх підданих данину натурою, — Бекерський підставив келиха під струмінь шумуючої рідини. — Я наче сеньйор, якому належить ius primae noctis. Цієї божественності мені цілком достатньо... А тепер давай коротше про свою пропозицію, любенький, твій час мине, коли спорожніє пляшка.
— Пригадуєте професора Асланова? — Буйко поставив келих на стіл. — Того чи то таджика, чи то узбека?
— Так. Він викладав топологію й елементарну теорію чисел. Казали, що він несповна розуму...
— Він також займався нескінченностями Кантора... Атож, дехто вважав його божевільним, бо він приховував, що належить до ім’яславців. Переписувався з Іваном Паніним...
— З ким?
— З Іваном Паніним, — Буйко прикурив сигарету від довгого сірника, якого йому послужливо простягнув один з росіян. — Тим, що знайшов у гебрайському тексті Біблії купу вражаючих числових конвергенцій...
— Так, уже пригадую, — Бекерський уперто дивився на співбесідника з-під примружених повік. — Він провадив гематричні обчислення й начебто відшукав формулу, згідно якої створено Біблію...
— Під час мого першого візиту до професора Асланова, — Буйко встав і почав кружляти вітальнею під пильними поглядами графських опричників, — знаєте, я про цей ознайомчий візит, коли кожен студент мусить побувати вдома у професора факультету...
— Ці відвідини були неймовірно нудними...
— Мій візит в Асланова таким не був. Коли він довідався, що я глибоко віруюча людина, то запровадив мене до світу чисел і гебрайських літер... Наступного дня я записався на лекції давньоєврейської мови до сходознавця доктора Басового. Протягом двох років я вивчав гебрайську, а з Аслановим ми зустрічалися в нього вдома, де займалися гематріями... Читали Біблію й вели підрахунки. Я не вірив у таємні коди, але не міг відірватися від цих обчислень, зрештою, збіги мене вражали... Все це виглядало настільки неймовірно, що ми почали навіть шукати узагальнення й створювати формули... Пізніше професор Асланов справді опинився в психушці, а я...
— Мене твоє життя не цікавить, — пихато перебив його Бекерський. — У чому полягає твоя пропозиція? Відповідай одним коротким реченням, бо я поспішаю!
— Мені потрібні ваші гроші.
— Навіщо?
— Щоб створити обчислювальну машину.
— Що вона лічитиме?
— Гебрайські літери в Біблії.
— Яким буде результат цих обчислень?
— Результатом стануть магічні квадрати, які...
Бекерський накинувся на свого гостя й вдарив його ребром долоні по шиї. Буйко сповз із крісла й почав хрипіти. Не міг дихати. З уст цибенів струмочок слини.
— Одним простим коротким реченням, ти, собако! — зарепетував Бекерський. — Без будь-яких підрядних! Без жодних «які»!
Розсівся на канапі й широко розкинув ноги взуті в чоботи для їзди верхи. Його посіпаки стояли поруч зі знудженими обличчями. Буйко кашляв і зі свистом втягав повітря.